апеляційна скарга на постанову про притягнення до адміністративної відповідальності (адмінпрактика)

Найменування суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга:	Апеляційний суд Житомирської області
Найменування місцевого суду, через який подається скарга:	Андрушівський районний суд Житомирської області
Ім’я особи, яка подає скаргу, її місце проживання, поштовий індекс, номер засобу зв’язку, індивідуальний ідентифікаційний номер:	ОСОБА_1, АДРЕСА_1, НОМЕР_1, ІНН: НОМЕР_1
Судове рішення, на яке подано апеляційну скаргу:	Постанова Андрушівського районного суду Житомирської області по справі № 272/725/13-п від 05.06.13

Апеляційна скарга

    Обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу:

    05.06.13 постановою Андрушівського районного суду Житомирської області по справі № 272/725/13-п (далі за текстом – Постанови, копія додається) мене, ОСОБА_1, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. ст. 185, 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення та призначено адміністративне стягнення у вигляді 60 годин громадських робіт.

    Вважаю, що суд першої інстанції, при винесенні Постанови, порушив норми матеріального та процесуального права, неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, і як наслідок судове рішення (Постанова) є незаконним та необґрунтованим, а саме.

1.    04.06.13 я та мій брат, ОСОБА_2, святкували мій день народження, на початку 16 год. 00 хв. ми придбали пиво у ларьку, що розташований АДРЕСА_2 у місті Андрушівка та належить приватному підприємцю з прізвищем ОСОБА_3, яке вживали на спеціально відведеному для цього майданчику, біля ларька, обладнаному столами та парасолями. Близько 16 год. 30 хв. – 16 год. 40 хв., до ларька під’їхала на скутері особа жіночої статі, як я пізніше дізнався, - ОСОБА_4, після паркування скутера, ОСОБА_4 вирушила до ларька, а коли вона проходила повз нас, я вирішив з нею привітатися та запитати чи немає вона бажання приєднатися до святкування мого дня народження, дослівно я сказав наступну фразу: «Привіт! Чи не бажає така гарна дівчина приєднатися до нашої компанії для святкування мого дня народження?». У відповідь на моє привітання та пропозицію, я почув від ОСОБА_4 нецензурну лайку, щодо наших з братом девіантних розумових здібностей, низького соціального статусу та нетрадиційної статевої орієнтації, з міркувань моралі не наводжу її (лайки) зміст дослівно. Звичайно таке образливе ставлення до мене, як людини, викликало справедливе обурення, і між нами відбулася конфліктна вербальна комунікація. Пізніше, захищаючи мою та свою гідність, і виражаючи власну позицію, до зазначеної дискусії, долучився мій брат. Зрозумівши безперспективність побутової лайки та низьку культуру спілкування ОСОБА_4, з метою уникнення порушень громадського порядку, я та мій брат вирішили залишити територію вказаного майданчика, та піти до дому, проте коли ми встали зі столу, до конфлікту долучилась ОСОБА_5, яка працює подавцем в даному ларьку, і є подругою ОСОБА_4, остання застосувала до мене фізичних примус, а саме: схопила мене за одяг та почали трусити, при цьому нецензурно лаючись. Протидіючи незаконним діям ОСОБА_5, мій брат розборонив нас, а точніше відсторонив від мене ОСОБА_5, та ми пішли до дому.

    Враховуючи наведені обставини, хочу зауважити наступне: 1) відбувся побутовий конфлікт з обмеженим колом осіб, а саме: з однієї сторони: я, мій брат - ОСОБА_3, з іншої сторони: ОСОБА_4 та ОСОБА_4; 2) ініціатором конфлікту стала ОСОБА_4, яка привселюдно образила мене та брата; 3) з моєї сторони та сторони мого брата, участь у конфлікті обмежилась вербальним спілкуванням, проте зі сторони ОСОБА_5 вчинено дії, що мають характер фізичного примусу; 4) ініціатором припинення конфлікту став мій брат, який відсторонив ОСОБА_5 від мене, та забрав мене до дому; 5) я і мій брат не заподіяли жодної майнової чи немайнової шкоди будь-якій особі під час даного конфлікту, та жодним чином не порушили громадський порядок та спокій громадян.

    Вважаю, що в моїх діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме дрібного хуліганства у вигляді «безпричинного чіпляння до громадян», а висновок суду, зазначений в абзаці першому Постанови: «04.06.13 року о 17 годині 00 хвилин, громадянин ОСОБА_1, в м. Андрушівка по вул. І. Франка Житомирської області, перебуваючи в нетверезому стані безпричинно чіплявся до громадян, чим порушив громадський порядок та спокій громадян. На зауваження не реагував.», - не відповідає дійсності. Зазначений висновок суду, щодо наявності у моїх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ґрунтується, на думку суду, на наступних доказах:

    1.     Поясненнях правопорушника – тобто, мене - ОСОБА_1, наданих суду щодо визнання своєї вини у скоєнні дрібного хуліганства. Проте, мною такі пояснення суду - не надавались, вину, у інкримінованому мені адміністративному правопорушенні, я перед судом, - не визнавав, оскільки не вважаю себе винним, а тому твердження суду, викладене в абзаці третьому Постанови: «В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення визнав повністю, у скоєному щиро розкаявся, просив суворо не карати.», - не відповідають дійсності, і не є належним доказом по справі.

    2.    Протоколі про адміністративне правопорушення № 002449 від 04.06.13, який складено з істотними порушеннями вимог процесуального законодавства, а саме: протокол складено, мінімум через 6 годин, після скоєння правопорушення та мого затримання, точніше після 22 год. 03 хв. 57 сек., оскільки довідка з інформаційно-аналітичної системи «Армор» (Автоматизированное Рабочее Место Оперативного Работника) одержана о 22:03:57, на підставі даної довідки до протоколу внесена інформація про особу порушника, про що зазначається у протоколі, окрім того дана довідка додається до протоколу; оскільки протокол складався мінімум через 5 годин після мого затримання, та через 2 години після мого звільнення, я фізично не міг взяти участь у його складанні, тобто протокол складався без моєї участі, як наслідок, я не надав пояснення по суті правопорушення, що підтверджується відсутністю моїх пояснень у протоколі, та відповідних підписів, окрім того, відмова від надання пояснень, яка нібито мала місце, про що зазначається у протоколі, належним чином, а саме - підписами свідків не засвідчена; протокол складено щодо мене, але в описовій частині протоколу мова йде про мого брата ОСОБА_2; зміст описової частини: «безпричинно чіплявся до громадян, чим принижував їх честь та гідність», не відповідає змісту ст. 173 КУпАП, яке визначає дрібне хуліганство, як «образливе чіпляння»; у протоколі відсутні підписи свідків події. Отже, Протокол про адміністративне правопорушення № 002449 від 04.06.13 – не є належним доказом у справі.

    3.    Поясненнях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 04.06.13. Дані пояснення, слід сприймати критично, враховуючи причетність зазначених осіб до конфліктної ситуації, вказані пояснення співпадають дослівно, що є неможливим, якщо пояснення дійсно відбираються від двох різних осіб, і свідчить про те, що зміст пояснень продиктовано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією особою. В поясненнях міститься наступне твердження: «Працівники міліції зробили їм зауваження та склали на них адміністративний протокол», як вже зазначалось протокол складено після 22:03:57, тому дана обставина не відповідає дійсності. Щодо змістовної частини пояснень, вони зводяться до наступного твердження: «Також, можу повідомити, що дані громадяни нецензурно виражалися та чіплялись до перехожих», а ОСОБА_5 додає, єдину до речі відмінність у свідченнях: «…, а також чіплялись особисто до мене.». При цьому ані ОСОБА_4, ані ОСОБА_5 - не зазначають, до кого саме ми «чіплялись», в чому полягало «чіпляння» до перехожих і ОСОБА_5: вербальних діях, тактильному контакті, жестах тощо, також жоден із свідків не зазначив, що «чіпляння» носило образливий характер, а саме це і однією з ознак об’єктивної сторони дрібного хуліганства. Отже, вважаю, що пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не відповідають дійсності та не доводять наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у моїх діях, тобто не є належним доказом у справі.

    Таким чином, особою, уповноваженою складати протокол про адміністративне правопорушення та місцевим судом, уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення, порушено норми процесуального права, що містяться у ст. 252 (докази не оцінено на за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, а з інших мотивів і підстав), ст. 254 (протокол не передано під розписку правопорушнику), ст. 256 (у протоколі відсутні мої пояснення та підпис, зміст протоколу стосується іншої особи та не відповідає змісту правопорушення), ст. 268 (не забезпечено мені право надати пояснення, подати докази, заявити клопотання тощо), ст. 272 (свідки не допитувались судом, мене позбавили права ставити запитання свідкам), ст. 277-2 (про час та місце розгляду справи у суді, мене повідомлено в день її розгляду шляхом вручення повістки по кримінальному провадженню органом внутрішніх справ без дати та підпису посадової особи, але з відбитком печатки чергової частини!?), ст. 278 (не перевірено правильність складання протоколу), ст. 280 (не з’ясовано істотні обставини справи), ст. 284 (не винесено постанову про закриття справи при наявності обставин, передбачених ст. 247 – відсутності події і складу адміністративного правопорушення) Кодексу України про адміністративні правопорушення, як наслідок місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, що містяться у ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - мене, ОСОБА_1, безпідставно визнано винним у вчиненні дрібного хуліганства, такий висновок суду, не доведений жодним належним доказом, а тому є необґрунтованим.

    Разом із тим, викладені мною вище обставини конфлікту, які не взяті судом першої інстанції до уваги, можуть бути підтвердженні наступними доказами: 1) поясненнями правопорушника - мене, викладеними у даній скарзі; 2) показами свідка - ОСОБА_2; 3) показами свідка – ОСОБА_6, що проживає за адресою: АДРЕСА_3, та стала очевидцем зазначених подій; 4) показами свідка - ОСОБА_4, при проведенні належного допиту; 5) показами свідка - ОСОБА_5, при проведенні належного допиту.

2.    Як вже, зазначалось вище, після конфлікту з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, я та мій брат, ОСОБА_2, вирушили до дому, який знаходиться на відстані близько 150 метрів від вищевказаного ларька та майданчика біля нього, зайшовши на територію подвір’я, ми побачили, що приїхав службовий автомобіль органів внутрішніх справ. Я та мій брат, вирішили, що міліцію викликали свідки нашої сварки, тому ми вирішили підійти до правоохоронців та пояснити обставини ситуації, що склалась. Підійшовши до одного з міліціонерів, а їх було троє осіб, мій брат почав пояснювати зміст інциденту, проте міліціонер, зауважив, що ми перебуваємо в стані алкогольного сп’яніння, а тому є винними, незалежно від будь-яких пояснень. Дійсно, я та мій брат, вживали спиртні напої – пиво, але стан сп’яніння в якому, ми перебували, жодним чином не вплинув на нашу здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, що власне ми і пояснили правоохоронцю. Але останній, через стереотипне ставлення до людей, що вжили алкоголь, не бажав слухати наші пояснення та вникати у суть конфліктних відносин, почав вимагати, щоб ми вибачились перед ОСОБА_4, яка в цей час зловтішалась з нашого безвідхідного становища. Звісно, не вважаючи себе винними у конфлікті, а ні я, а не мій брат не погодились з вимогою міліціонера, та не вибачились, перед людиною, яка нас ображала. Тоді, працівник міліції наказав нам, їхати з ним у службовому автомобілі, до райвідділу внутрішніх справ, для з’ясування обставин, на запитання мого брата, чи це обов’язково, працівник міліції сказав, що так. Тобто, мене та мого брата затримали працівники органів внутрішніх справ, розуміючи недоцільність конфлікту  з працівниками правоохоронного органу, ми добровільно виконали всі їхні вимоги, а саме: самостійно сіли у службовий транспортний засіб, при цьому жодного опору ми не чинили, оскільки сподівались, що дійсні обставини справи будуть з’ясовані. Проте нас не відвезли у райвідділ, натомість доставили у центральну районну лікарню Андрушівського району для огляду на стан алкогольного сп’яніння, зрозумівши, що нас намагаються зробити винними у скоєнні якогось правопорушення або злочину, ми почали вимагати щоб нас: або відпустили, якщо ми не затриманні, або належним чином оформили затримання – склали протокол про затримання, та надали можливість зв’язатись з рідними та адвокатом, незважаючи на наші правові вимоги, працівники міліції застосували до нас спецзасоби – наручники, та відвезли до райвідділу, де нас тримали близько двох годин, після чого без жодних пояснень нас відпустили. Наступного дня, близько 9 год. 00 хв. нам зателефонували з райвідділу та наказали з’явитися, з’явившись до міліції мене та мого брата повідомили про розгляд у суді справ про адміністративні правопорушення, які ми нібито вчинили, мій брат почав вимагати судову повістку, проте нам вручили повістки про виклик по кримінальному провадженню органу внутрішніх справ без дати та підпису посадової особи, але з відбитком печатки чергової частини. Під час судового засідання, яке відбулось у кабінеті судді Брагіна В. І., наші пояснення взагалі не були взяті до уваги судом, суддя зауважив лише, що нам пощастило, оскільки в приміщенні, призначеному для адміністративного арешту, проводиться ремонт, а тому, ми будемо відбувати покарання у вигляді громадських робіт.

    Враховуючи наведені обставини, хочу зауважити наступне: 1) я та мій брат - ОСОБА_2, не лише не чинили злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а взагалі не чинили будь-якої непокори працівникам міліції, тобто будь-яких фізичних дій; 2) розпорядження та вимоги працівників міліції при виконанні ним службових обов'язків, зокрема щодо затримання мене без складання протоколу про адміністративне затримання, застосування наручників, проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння без відповідного направлення, неповідомлення моїх родичів про затримання тощо, я вважаю незаконними, та таким, що грубо порушують мої права та законні інтереси; 3) складання адміністративного протоколу щодо вчинення мною злісної непокори, є намаганням правоохоронців, виправдати свої незаконні дії, самоствердитись, зловживаючи наданою їм  владою, шляхом приниження мене, як людини, що відкрито заявили про порушення своїх прав та висловила обґрунтовані правові вимоги.   

    Вважаю, що в моїх діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків у вигляді «шарпання за формений одяг та відмови пройти до службового автомобіля», а висновок суду, зазначений в абзаці другому Постанови: «04.06.13 року близько 17 години, громадянин ОСОБА_1, перебуваючи в нетверезому стані здійснив непокору працівникам Андрушівського РВ УМВС України в Житомирській області, а саме: шарпав за формений одяг та відмовлявся пройти до службового автомобіля.», - не відповідає дійсності. Зазначений висновок суду, щодо наявності у моїх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ґрунтується, на думку суду, на наступних доказах:

    1.     Поясненнях правопорушника – тобто, мене - ОСОБА_1, наданих суду щодо визнання своєї вини у скоєнні дрібного хуліганства. Проте, мною такі пояснення суду - не надавались, вину, у інкримінованому мені адміністративному правопорушенні, я перед судом, - не визнавав, оскільки не вважаю себе винним, а тому твердження суду, викладене в абзаці третьому Постанови: «В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення визнав повністю, у скоєному щиро розкаявся, просив суворо не карати.», - не відповідають дійсності, і не є належним доказом по справі.

    2.    Протоколі про адміністративне правопорушення № 002448 від 04.06.13, який складено з істотними порушеннями вимог процесуального законодавства, а саме: протокол складено, мінімум через 6 годин, після скоєння правопорушення та мого затримання, точніше після 22 год. 03 хв. 57 сек., оскільки довідка з інформаційно-аналітичної системи «Армор» (Автоматизированное Рабочее Место Оперативного Работника) одержана о 22:03:57, на підставі даної довідки до протоколу внесена інформація про особу порушника, про що зазначається у протоколі, окрім того дана довідка додається до протоколу; оскільки протокол складався мінімум через 5 годин після мого затримання, та через 2 години після мого звільнення, я фізично не міг взяти участь у його складанні, тобто протокол складався без моєї участі, як наслідок, я не надав пояснення по суті правопорушення, що підтверджується відсутністю моїх пояснень у протоколі, та відповідних підписів, окрім того, відмова від надання пояснень, яка нібито мала місце, про що зазначається у протоколі, належним чином, а саме - підписами свідків не засвідчена; протокол складено щодо мене, але в описовій частині протоколу мова йде про мого брата ОСОБА_2; зміст протоколу не відповідає іншим доказам, зокрема в протоколі зазначено, час вчинення адміністративного правопорушення - 17.00, в якості свідків правопорушення наведено медпрацівників центральної районної лікарні Андрушівського району ОСОБА_7 та ОСОБА_8, але згідно пояснень ОСОБА_7 та ОСОБА_8, нас доставлено до лікарні о 18.00, тобто дані особи стали свідками злісної непокори працівникам міліції на годину раніше, ніж нас побачили; у протоколі відсутні підписи свідків події. Отже, Протокол про адміністративне правопорушення № 002448 від 04.06.13 – не є належним доказом у справі.

    3.    Поясненнях ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 04.06.13. Дані пояснення, не лише не доводять наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, який я нібито вчинив о 17.00, а навпаки підтверджують мою невинуватість, оскільки містять часову прив’язку - 18 год. 00 хв., тобто час приїзду до лікарні, коли дані свідки вперше мене побачили, що суперечить інформації вказаній у протоколі відносно часу вчинення правопорушення та кола свідків, дані пояснення не засвідчують жодного факту вчинення непокори вимогам або розпорядженням працівників міліції, проте засвідчують факт роз’яснення працівникам міліції наслідків їхніх незаконних дій у вигляді дисциплінарного стягнення – звільнення. Отже, пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є належним доказом моєї невинуватості.

    Таким чином, особою, уповноваженою складати протокол про адміністративне правопорушення та місцевим судом, уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення, порушено норми процесуального права, що містяться у ст. 252 (докази не оцінено на за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, а з інших мотивів і підстав), ст. 254 (протокол не передано під розписку правопорушнику), ст. 256 (у протоколі відсутні мої пояснення та підпис, зміст протоколу стосується іншої особи та не відповідає змісту правопорушення), ст. 260 (безпідставний огляд на стан сп’яніння, який проводиться лише при порушеннях пов’язаних з керування транспортними засобами тощо), ст. 261 (не складався протокол про адміністративне затримання, про моє місце перебування не повідомлялися родичі), ст. 266 (безпідставний огляд на стан сп’яніння, який проводиться при порушеннях вказаних у даній статті), ст. 268 (не забезпечено мені право надати пояснення, подати докази, заявити клопотання тощо), ст. 272 (свідки не допитувались судом, мене позбавили права ставити запитання свідкам), ст. 277-2 (про час та місце розгляду справи у суді, мене повідомлено в день її розгляду шляхом вручення повістки по кримінальному провадженню органом внутрішніх справ без дати та підпису посадової особи, але з відбитком печатки чергової частини!?), ст. 278 (не перевірено правильність складання протоколу), ст. 280 (не з’ясовано істотні обставини справи), ст. 284 (не винесено постанову про закриття справи при наявності обставин, передбачених ст. 247 – відсутності події і складу адміністративного правопорушення) Кодексу України про адміністративні правопорушення, як наслідок місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, що містяться у ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - мене, ОСОБА_1, безпідставно визнано винним у вчиненні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, такий висновок суду, не доведений жодним належним доказом, а тому є необґрунтованим.

    Разом із тим, викладені мною вище обставини конфлікту, які не взяті судом першої інстанції до уваги, можуть бути підтвердженні наступними доказами: 1) поясненнями правопорушника - мене, викладеними у даній скарзі; 2) показами свідка - ОСОБА_2; 3) показами свідка – ОСОБА_6, що проживає за адресою: АДРЕСА_3, та стала очевидцем зазначених подій.

    Враховуючи, що відповідно до ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;», вважаю, що в моїх діях відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173 та ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанова Андрушівського районного суду Житомирської області по справі № 272/725/13-п від 05.06.13 підлягає скасуванню, а  провадження у справі – закриттю.

    Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції:

    Керуючись, ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

прошу:

    Скасувати постанову Андрушівського районного суду Житомирської області по справі № 272/725/13-п від 05.06.13 та закрити провадження у справі.

З повагою,

Апелянт                                          ОСОБА_1    

Дата подання апеляційної скарги: «14» червня 2013 року

ЗАВАНТАЖИТИ