Найменування касаційної інстанції:
|
Вищий господарський суд України
|
Найменування апеляційного господарського суду, постанова якого оскаржується (далі за текстом – Суд):
|
Харківський апеляційний господарський суд
|
Номер справи:
|
18/2211/12
|
Дата прийняття постанови:
|
«09» липня 2013 року
|
Найменування особи, що подає скаргу (позивач, далі за текстом - Позивач):
|
Товариство з обмеженою відповідальністю «Карлівський цегельний завод»
|
Уповноважений представник, особи, яка подала скаргу:
|
Адвокат Романишин Маріан Миколайович
|
Найменування іншої сторони у справі (відповідач, далі за текстом – Відповідач):
|
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» в особі Полтавської філії
|
Найменування іншої сторони у справі (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, далі за текстом – Третя Особа № 1):
|
Відділ державної виконавчої служби Карлівського районного управління юстиції
|
Найменування іншої сторони у справі (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, далі за текстом – Третя Особа № 2):
|
ОСОБА_1
|
Касаційна скарга
Вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права:
09.07.13 постановою Суду по справі № 18/2211/12 (далі за текстом - Постанова) апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково, рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.13 по даній справі – скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові – відмовлено.
Вважаю, що Судом, при прийняті Постанови, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і як наслідок дане судове рішення є незаконним та необґрунтованим, а саме.
1. Аргументація Суду:
В абзацах 29 - 36 основного тексту Постанови зазначається:
«Щодо доводів суду першої інстанції про те, що в порушення п.1.1 Порядку реалізації арештованого майна на аукціон передано водонапірну башту як рухоме майно, то колегія суддів зазначає, що ухвалою суду від 18.06.2013р. у позивача було витребувано докази на підтвердження віднесення окремих позицій предметів продажу на аукціоні, які позивач вважає нерухомим, до рухомого майна, зокрема, свідоцтво про реєстрацію об'єктів нерухомого майна. Однак, позивач витребуваних судом доказів того, що водонапірна башта є нерухомим майном не надав.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з ч.1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія технічного паспорту на виробничий будинок виготовлений станом на 14.07.2004р. (а.с.99-а.с.130, том 3) та Звіт по оцінку майна окремо індивідуально визначеного рухомого майна ТОВ «Карлівський цегельний завод» станом на 28.02.2012р., виконаний Центральною універсальною біржею (а.с.98 -а.с.118, том 2).
На підтвердження доводів того, що водонапірна башта відноситься до нерухомого майна, позивач посилається на експлікацію на нежитлові та житлові будівлі, що мають вбудовані приміщення, за №23, доданої до Технічного паспорту виготовленого станом на 14.07.2004р. (а.с.111-а.с.112, том 3). Проте зі Звіту про оцінку окремо індивідуально визначеного рухомого майна ТОВ «Карлівський цегельний завод» вбачається, що об'єктом оцінки у матеріальній формі є окремо індивідуально визначене рухоме майно ТОВ «Карлівський цегельний завод». Також у даному звіті зазначено, що водонапірна башта, 1985р., висота -12 м., об'єм -25 м. куб. перебуває в незадовільному технічному та фізичному стані. Не робоча (а.с.110, том 2).
Окрім цього, позивач не довів, що станом на час продажу майна боржника водонапірна башта була об'єктом нерухомого майна, оскільки відсутній технічний паспорт виготовлений на час продажу та оцінки майна ТОВ «Карлівський цегельний завод», що спростовувало б висновки звіту про оцінку окремо індивідуально визначеного рухомого майна ТОВ «Карлівський цегельний завод», проведеної оцінювачем Д.П.Хатьонка на виконання постанови Державної виконавчої служби Карлівського районного управління юстиції (а.с.97, том 2).
До того ж, колегія суддів зазначає, що даний факт не може бути підставою для визнання недійсними результатів аукціону з реалізації майна позивача, а є підставою для оскарження оцінки вартості майна.
В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо віднесення водонапірної башти до нерухомого майна. Проте в рішенні господарського суду Полтавської області відсутній обґрунтований висновок з посиланням на докази, що є в матеріалах справи, на підставі яких суд дійшов такого висновку.
Судова колегія, дослідивши даний факт, дійшла висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що водонапірна башта є нерухомістю.»
Контраргументація Позивача:
По-перше, докази належності частини спірного майна до нерухомого майна надавались Позивачем суду першої інстанції і є у матеріалах справи, а саме: пояснення представників Позивача, викладенні у позові, інших процесуальних документах, а також оголошені усно під час судових засідань; копія витягу з технічного паспорту на виробничий будинок (надана 24.01.13 згідно заяви вих. № 12), фотографії об’єктів нерухомості (надані під час судового засідання 21.02.13), матеріали виконавчого провадження, зокрема: звіт оцінщика, в якому вартість частини спірного майна занижена у зв’язку з включенням витрат на демонтаж об’єктів (надані під час судового засідання 21.02.13).
По-друге, згідно абз. 1 ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України: «До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.». Дане положення закону, конкретизовано в ряді підзаконних нормативно-правових актах, зокрема в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.01, у п. 2 даної Інструкції наведено невичерпний перелік об’єктів, що підлягають технічній інвентаризації, як об’єкти нерухомого майна, до них зокрема належать: господарські будівлі (сараї (хліви), гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, сміттєзбірники тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо). Відповідно до наведених положень законодавства, майно Позивача зазначене під пунктами: 1, 2, 6, 7, 8, 10, 11, 24 в акті опису й арешту майна боржника - є об’єктами нерухомості, а саме: 1. плити дорожні, залізобетонні, 1,2 на 1,2 метра, 300 шт. – господарська споруда - замощення; 2. плити заборні, залізобетонні, 3 на 1,8 метра, 31 шт. та 24. огорожа з бетонних плит, 47 шт., 3 на 1,8 метра – господарська споруда - огорожа; 6. вишка металева непофарбована, зі слідами корозії висотою 7 метрів – господарська споруда – оглядова вишка; 7. фундаментні блоки, залізобетонні, 6 шт. та 8. плити пустотілі для перекриття, 3 шт., 6 на 1,2 метра – господарська споруда - естакада; 10. водонапірна башта – господарська споруда – водонапірна башта; 11. побутовий вагончик площею 12 на 3 метра – господарська будівля – сарай. Об’єкти зазначені під пунктами: 2, 10, 24 в акті опису й арешту майна боржника – інвентаризовані, і входять до складу нежитлової будівлі (цегляного заводу), розташованого за адресою позивача, що підтверджується записами в графі «характеристика будинку, господарських будівель та споруд» технічного паспорту на виробничий будинок.
Отже, встановлення факту належності речі (об’єктів) до категорії «нерухомості» повинно здійснюється виходячи з об’єктивних характеристик даних об’єктів: 1) ці об'єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов'язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі; 2) переміщення зазначених об'єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, така позиція цілком відповідає Методичним рекомендаціям стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 660/5 від 14.04.09, тому визначення речі, як нерухомого майна, не перебуває у залежності від факту реєстрації у відповідному реєстрі прав на нерухоме майна.
По-третє, посилання Суду на звіт оцінщика, як доказ належності вказаного майна до рухомих речей, а також спростування даним звітом доказової інформації, що міститься у технічному паспорті на виробничий будинок, є неправильним.
Тому що, згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.01: «Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.», а відповідно до ч. 1 ст. 12 даного Закону: «Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.».
Отже, звіт оцінщика визначає вартість майна, а не його належність до нерухомості або рухомих речей. Натомість технічний паспорт на виробничий будинок, складається за результатами технічної інвентаризації об’єкта нерухомості, згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.01, форма та зміст технічного паспорту, визначається даною Інструкцією, згідно додатку 8.
Тому, належним доказом, який засвідчує наявність у певного майна, характеристик, в тому числі технічних, які (характеристики) дозволяють кваліфікувати дане майно, як нерухоме, є саме технічний паспорт, а не звіт оцінщика.
В технічному паспорті на виробничий будинок, що міститься в матеріалах справи, об’єкти зазначені під пунктами: 2, 10, 24 в акті опису й арешту майна боржника – інвентаризовані, і входять до складу нежитлової будівлі (цегляного заводу), розташованого за адресою Позивача, що підтверджується записами в графі «характеристика будинку, господарських будівель та споруд» технічного паспорту на виробничий будинок, проте Судом, зазначені обставини проігноровані.
Окрім того, у звіті оцінщика міститься пряме посилання на зниження вартості оцінюваного майна, у зв’язку з включенням витрат на демонтаж даних об’єктів (фотографія № 1.)
Фотографія № 1
Так, наприклад: вартість демонтажу плит дорожніх, залізобетонних, 1,2 на 1,2 метра, 300 шт., які є об’єктом нерухомості - господарською спорудою (замощенням) становить 21665 грн., а оціночна вартість даного майна, як рухомого майна, тобто після його демонтажу, становить - 14950 грн.
Тому, звіт оцінщика не лише доводить, що переміщення господарської споруди – замощення, яке складається з плит дорожніх, залізобетонних, 1,2 на 1,2 метра, 300 шт., - істотно знецінює дане майно, а й визначає вартість такого знецінення, яка дорівнює вартості демонтажу, що майже вдвічі перевищує його вартість до переміщення (демонтажу).
Аналогічно, звіт оцінщика, доводить, що майно зазначене в акті опису й арешту майна боржника № 2. (плити заборні, залізобетонні, 3 на 1,8 метра, 31 шт.) та № 24. (огорожа з бетонних плит, 47 шт., 3 на 1,8 метра) є господарською спорудою – огорожею, вартість переміщення (демонтажу) - 10866 грн., а оціночна вартість даного майна, як рухомого майна, тобто після його демонтажу, становить – 2825 грн., тобто втричі менше.
По-четверте, висновок Суду, про те, що належність майна до нерухомого або рухомого, - не може бути підставою для визнання недійсними результатів аукціону з реалізації майна Позивача, а є підставою для оскарження оцінки вартості майна, є неправильним.
Відповідно до ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України: «До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.», згідно ч. 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження»: «Реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.».
Конкретний порядок реалізації майна, у виконавчому провадженні, визначається підзаконними нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Так, реалізація нерухомого майна здійснюється з прилюдних торгів, згідно Порядку проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27.10.99, а реалізація рухомого майна здійснюється на аукціоні, згідно Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99.
Зазначені нормативно-правові акти, містять різні положення щодо укладення договорів купівлі-продажу майна, зокрема: щодо підготовки майна до продажу з прилюдних торгів або аукціону, проведення прилюдних торгів або аукціону, оформлення результатів прилюдних торгів або аукціону, порядку розрахунків за придбане майно, які (положення) прямо впливають на права та обов’язки сторін договору купівлі-продажу, в тому числі щодо подальшої державної реєстрації майна, згідно вимог ст. 182 Цивільного кодексу України.
Як наслідок, укладений Відповідачем з Третьою Особою № 2 договір купівлі-продажу нерухомого майна Позивача з аукціону, тобто, як договір купівлі-продажу рухомого майна, за змістом правочину суперечить ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», Порядку проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27.10.99, Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99.
Відповідач, який вчинив даний правочин, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки не уповноважувався органами державної виконавчої служби на продаж нерухомості Позивача, а форма даного правочину не відповідає вимогам законодавства, та унеможливлює подальшу його державну реєстрацію, згідно вимог ст. 182 Цивільного кодексу України.
Зазначені обставини, в силу ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, є достатніми для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна Позивача з аукціону, – недійсним.
По-п’яте, Позивачем наведено докази та відповідні аргументи щодо належності до об’єктів нерухомого майна - об’єктів, зазначених під пунктами: 1, 2, 6, 7, 8, 10, 11, 24 в акті опису й арешту майна боржника, а саме: 1. плити дорожні, залізобетонні, 1,2 на 1,2 метра, 300 шт. – господарська споруда - замощення; 2. плити заборні, залізобетонні, 3 на 1,8 метра, 31 шт. та 24. огорожа з бетонних плит, 47 шт., 3 на 1,8 метра – господарська споруда - огорожа; 6. вишка металева непофарбована, зі слідами корозії висотою 7 метрів – господарська споруда – оглядова вишка; 7. фундаментні блоки, залізобетонні, 6 шт. та 8. плити пустотілі для перекриття, 3 шт., 6 на 1,2 метра – господарська споруда - естакада; 10. водонапірна башта – господарська споруда – водонапірна башта; 11. побутовий вагончик площею 12 на 3 метра – господарська будівля – сарай.
Проте, Суд дослідив та надав відповідну правову оцінку, лише щодо одного об’єкту – водонапірної башти.
Таким чином, висновок Суду щодо ненадання Суду, належних та допустимих доказів Позивачем, є необґрунтованим та не відповідає дійсності, оскільки такі докази надавались Суду Позивачем, Суд прийняв дані докази та долучив їх до матеріалів справи, проте не оцінив ряд доказів (пояснення представників Позивача, фотографії об’єктів нерухомості) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалось на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Також, Суд дослідивши докази у справі – технічний паспорт та звіт оцінщика, зробив неправильний висновок, що звіт оцінщика доводить належність спірного майна до рухомих речей, залишивши поза увагою, дані технічного паспорту, а також, що звіт оцінщика, який доводить наявність у спірного майна однієї з характеристик нерухомості, згідно абз. 1 ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України: неможливість переміщення зазначених об’єктів без їх знецінення, визначає розмір даного знецінення у конкретній грошовій сумі, яка перевищує остаточну вартість майна після переміщення.
Дані докази (технічний паспорт та звіт оцінщика) Суд оцінив, за своїм внутрішнім переконанням, що не ґрунтувалось на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як наслідок прийняв судове рішення за результатами оцінки не всіх доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, чим порушив норми процесуального права, що містяться у ч. 1 ст. 43, ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України.
Внаслідок не дослідження окремих доказів, та невсебічного, неповного і необ’єктивного розгляду всіх обставин справи, Суд не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що містяться ст. ст. 181, 182, 203, 215, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», Порядку проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27.10.99, Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99.
В результаті, Суд дійшов хибного висновку, що правовий режим речей, а саме: належність їх до рухомого або нерухомого майна, які є предметом договору купівлі-продажу та його істотною умовою, не є підставою для визнання такого договору недійсним, а є підставою для оскарження оцінки майна, як виконавчої дії.
Також, Суд в порушення наведених процесуальних норм та загальних принципів господарського судочинства, взагалі не досліджував обставини справи, на які посилався Позивач, щодо належності інших, окрім водонапірної башти, об’єктів до нерухомих речей.
2. Аргументація Суду:
В абзацах 37 - 44 основного тексту Постанови зазначається:
«Крім того, колегія суддів зазначає, що всі дії державного виконавця щодо оцінки майна та рецензування звіту про оцінку майна, є діями, які передують проведенню торгів та не можуть вплинути на їх результати.
Частиною 4 статті 58 вищенаведеного Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
Відповідно до положень вищенаведеного Закону оцінка майна є процесуальною дією державного виконавця (суб'єкту оціночної діяльності).
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що приписи вищенаведеної норми надають учаснику виконавчого провадження право на оскарження оцінки майна як процесуальної дії державного виконавця (суб'єкту оціночної діяльності), оскільки відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору, органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Визнання вартості, оцінка майна боржника (стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження") є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна. Тому учасник виконавчого провадження має право оскаржувати таку оцінку до господарського суду в процесуальному порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК.
Крім того, Верховним Судом України у спорі про визнання недійсними результатів аукціону з реалізації арештованого майна у справі № 6-140 цс 12 від 26.12.2012р. зроблено правовий висновок про те, що оцінка арештованого державним виконавцем майна відбувається до призначення аукціону і може бути оскаржена до суду в порядку, встановленому законом для оскарження дій державного виконавця.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що доказів оскарження сторонами зведеного виконавчого провадження оцінки вартості описаного майна не надано.».
Контраргументація Позивача:
Позивач не оскаржував дії державного виконавця або оцінку майна та рецензування звіту оцінщика, предметом позову є визнання недійсним аукціону з реалізації майна позивача, проведеного Відповідачем 29.05.12, на підставі договору про реалізацію арештованого майна на аукціоні № 16-0038/12 від 17.04.12, з підстав: недодержання Відповідачем вимог законодавства, зокрема Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99.
Таким чином, висновки Суду щодо оскарження або не оскарження Позивачем рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби не стосуються предмету та підстав позову, тому розглядаючи дані обставин, як вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, Суд вийшов за межі перегляду в апеляційний інстанції, чим порушив процесуальні норми, що містяться у ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
3. Аргументація Суду:
В абзаці 45 основного тексту Постанови зазначається:
«Стосовно висновку господарського суду Полтавської області про те, що акт опису й арешту майна боржника від 10.08.2011 року складено не на бланку суворої звітності, що тягне за собою недійсність останнього в силу п.1.7.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 №74/5, то колегія суддів зазначає, що в ході судового розгляду справи представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відділу державної виконавчої служби Карлівського районного управління юстиції Полтавської області було зазначено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) змінено нумерацію статей, підстави для прийняття процесуальних рішень, а також змінено процедуру примусового виконання рішення. У зв'язку з цим державні виконавці не могли використовувати бланки суворої звітності, зразки яких затверджено наказом Міністерства юстиції України від 04.12.2000р. №62/5 «Про затвердження зразків і технічних описів бланків документів виконавчого провадження та внесення доповнень до Інструкції про проведення виконавчих дій». Як пояснила представник державної служби, виготовлення всіх документів виконавчого провадження здійснюється державними виконавцями в загальному порядку. 06.04.2011 року ВДВС Карлівського РУЮ було проведено передачу невикористаних бланків документів суворої звітності до Головного управління юстиції у Полтавській області, що підтверджується належним чином засвідченою копією Акту приймання-передачі від 06.04.2011р., який міститься в матеріалах справи.».
Контраргументація Позивача:
На час проведення виконавчих дій з опису й арешту майна – 10.08.11, діяла Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.99, як підзаконний нормативно-правовий акт Міністерства юстиції України.
Згідно п. 1.7.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.99: «З використанням бланків складаються такі документи виконавчого провадження: акт опису й арешту майна (додаток 21);…», а відповідно до 1.7.4. даної Інструкції: «Документи та копії документів виконавчого провадження, передбачені пунктами 1.7.2, 1.7.3 та складені без використання бланків або бланків для копій, вважаються недійсними.» Акт опису й арешту майна боржника від 10.08.11 складено Третьою Особою № 1 не на бланку суворої звітності, відповідно до вимог зазначеної Інструкції, яка мала чинність на час проведення опису й арешту майна позивача, а на звичайному папері формату А4.
Тому, через недійсність акту опису й арешту майна боржника від 10.08.11, даний процесуальний документ, не міг бути використаний, як підстава для проведення оцінки майна, окрім того, оскільки, аукціон проводиться за заявкою державного виконавця, обов’язковим додатком до якої є копія акту опису й арешту майна, згідно п. п. 2 абз. 3 п. 3.1 Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99, належних процесуальних підстав для укладення договору про реалізацію арештованого майна на аукціоні № 16-0038/12 від 17.04.12, та проведення аукціону ТОВ «Укрспецторг групп» - не існувало.
Таким чином, Суд дослідивши, як доказ, пояснення Третьої Особи № 1, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що містяться у п. п. 1.7.2, 1.7.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.99, п. п. 2 абз. 3 п. 3.1 Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99, як наслідок дійшов необґрунтованого висновку щодо дійсності акту опису й арешту майна боржника від 10.08.11, як процесуального документу та його належність, як однієї з підстав для укладення договору купівлі-продажу майна Позивача, залишивши поза увагою, що даний доказ засвідчує іншу обставину – факт безпідставних та протиправних дій Третьої Особи № 1 та Головного управління юстиції у Полтавській області щодо передчасної передачі бланків суворої звітності до внесення відповідних змін у нормативно-правові акти.
Окрім того, зазначені пояснення Третьої Особи № 1, надані Суду та залучені до матеріалів справи, як додатковий доказ під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку без обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від Третьої Особи № 1, що є порушенням норм процесуального права, які містяться у реч. 2 ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
4. Аргументація Суду:
В абзацах 37 - 44 основного тексту Постанови зазначається:
«Крім того, за висновками, викладеними у рішенні господарського суду Полтавської області в порушення п.3.6 Порядку реалізації арештованого майна в інформаційному повідомленні про проведення аукціону №427035, розміщеному в Системі реалізації конфіскованого та арештованого майна, що мав відбутися 29.05.2012 року о 15:00 год. в м.Полтава, вул.Зигіна, 29, оф.5, з продажу арештованого майна, відсутня інформація про: опис та характеристику майна ( не зазначено кількість одиниць), його місцезнаходження, дату, час та місце ознайомлення з майном.
Однак зазначена інформація про опис, характеристику майна, його місцезнаходження, дату, час та місце проведення аукціону наявна в повідомленні, що вбачається з належним чином засвідчених копій повідомлень про проведення аукціону № 427035, розміщеному на Інтернет-сайті Система реалізації конфіскованого та арештованого майна, які містяться в матеріалах справи. Це повністю спростовує твердження позивача та висновки суду першої інстанції.»
Контраргументація Позивача:
Посилання Відповідача щодо наявності в інформаційному повідомленні № 427035, розміщеному на сайті: https://trade.informjust.ua, інформації про 1) про найменування, опис і характеристику майна, оскільки не визначено кількість одиниць майна; 2) місцезнаходження майна; 3) дату, час та місце ознайомлення з майном, не відповідає дійсності, оскільки такої інформації у повідомленні не має.
Вказана інформація, також відсутня при переході за гіперпосиланням «реєстр. номер лоту», про що, свідчать відповідні не заповненні графи (роздруківка інформації про лот № 751496 в матеріалах справи), і лише при безпосередньому переході за гіперпосиланням по найменуванню майна, можливо частково одержати необхідну інформацію, тому, розмістивши дане повідомлення, Відповідач порушив вимоги пп. а), б), д) абз. 3 п. 3.6 Порядку.
Суд оцінивши докази у справі – інформаційне повідомлення № 427035, зробив неправильний висновок, що в даному повідомленні міститься необхідна інформація, також, Судом не досліджено достовірність інформації, яка є доступною при переході за гіперпосиланнями з вказаного електронного повідомлення, тому оцінка даного доказу не ґрунтувалось на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Окрім того, зазначені копії повідомлення Відповідача, надані Суду та залучені до матеріалів справи, як додатковий доказ під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку без обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від Відповідача, в результаті Судом допущено порушення норм процесуального права, які містяться у ч. 1 ст. 43, реч. 2 ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
5. Аргументація Суду:
В абзаці 45 основного тексту Постанови зазначається:
«До того ж позивачем не надано суду доказів, що боржник не мав змоги ознайомитися з майном, виставленим на аукціон за вказаною у повідомленні адресою.»
Контраргументація Позивача:
По-перше, Позивач ніколи не допускав твердження щодо неможливості його ознайомлення з майном виставленим на аукціон, оскільки, таке майно у нього не вилучалось, і саме в цьому полягає порушення порядку проведення аукціону зі сторони Відповідача.
По-друге, відповідно до п. 3.3. Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99: «Приймання аукціонного майна здійснюється матеріально відповідальною особою організатора аукціону відповідно до акта передачі арештованого майна (додаток 2) та інших необхідних документів, що містять інформацію про аукціонне майно.». Проте в матеріалах виконавчого провадження, наявний лише акт державного виконавця № б/н від 29.02.12 про передачу на зберігання майна Позивача Відповідачу (копія додається), даний акт за формою та змістом, не відповідає вказаній нормі, окрім того засвідчує два недостовірні факти – передачу майна та його зберігання Відповідачу.
Насправді, Відповідач не здійснював вилучення та зберігання даного майна, як вже зазначалось через його нерухомість, а рухоме майно, також фактично не вилучалось у боржника, тому вимоги п. 3.3 вказаного Порядку, ні Відповідачем, ні Третьої Особи № 1 - виконанні не були.
По-третє, відповідно до п. 3.7 вказаного Порядку: «3 моменту інформаційного повідомлення про проведення аукціону організатор аукціону дає змогу попередньо ознайомитися з аукціонним майном усім фізичним і юридичним особам, які бажають брати участь в аукціоні. Аукціонне майно з інформаційними картками виставляється у спеціально відведеному для цього приміщенні для демонстрації покупцям.».
Відповідач не виставляв продане майно з інформаційними картками у спеціально відведеному для цього приміщенні для демонстрації покупцям, що унеможливило ознайомлення фізичних і юридичних осіб, які бажали взяти участь в аукціоні, з майном боржника, чим Відповідач порушив п. 3.7 вказаного Порядку.
Таким чином, висновки Суду щодо можливості ознайомлення Позивача з майном, яке він фактично зберігав, є правильними, як наслідок, дані висновки: не лише не спростовують доводи Відповідача про відкритість аукціону, а навпаки доводять фіктивних характер передачі даного майна на зберігання та реалізацію Відповідачу, та неможливість ознайомлення з даним майном необмеженого кола осіб, як передумови будь-якого відкритого аукціону.
Тому Суд, правильно встановивши обставину у справі: факт зберігання майна Позивачем, а не Відповідачем, не застосував до даних правовідносин норми матеріального права, що містяться у п. п. 3.3, 3.7 Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.99.
6. Аргументація Суду:
«З пояснень позивача, наданих в ході судового розгляду, та з оскаржуваного рішення вбачається, що в супереч п.4.14 Порядку реалізації арештованого майна представники боржника - ТОВ «Карлівський цегельний завод» не були допущені бути присутніми при проведенні аукціону з продажу належного йому арештованого майна, прибувши у визначений час та місце проведення аукціону представники позивача виявили зачинені двері в офісі №5 по віл.Зигіна,29 в м.Полтаві.
У відповідності до п.4.14 Порядку реалізації арештованого майна боржник, на майно якого звернено стягнення (або його представник, якщо боржником є юридична особа), стягувач, державний виконавець можуть бути присутні на аукціоні без сплати вхідної плати.
Таким чином, позивач може бути присутнім на аукціоні, однак доказів того, що представників боржника не пускали на проведення аукціону, позивач на вимогу суду апеляційної інстанції не надав. Стосовно пояснень наданих адвокату Романишину Маріану Миколайовичу Поліщуком Ігорем Васильовичем щодо недопущення позивача на місце проведення аукціону, то колегія суддів зазначає, що дане пояснення не засвідчено належним чином (нотаріально) та не є належним та допустимим доказом в господарському суді у відповідності до ст. ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.»
Контраргументація Позивача:
Відповідно п. 7 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: «Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: … збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;»
Таким чином, пояснення ОСОБА_2, надане мені – адвокату Романишину Маріану Миколайовичу, є належним та допустимим доказом у даній справі, відповідно до ст. ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, а посилання Суду на необхідність нотаріального завірення даного пояснення є необґрунтованим та безпідставним.
Як наслідок, досліджуючи дану обставину, Суд не прийняв даний доказ та не оцінив його, а також не оцінив пояснення представників Позивача, як доказ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалось на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, чим порушив норми процесуального права, що містяться в ст. ст. 34, 36, ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Підтвердження повноважень представника:
Повноваження представника підтверджуються договором про надання правової допомоги № ХХХ від 03.12.12 та довіреністю № ХХХ від 03.12.12 (додаються).
Керуючись, ст. ст. 1, 21, 22, 28, 107 – 111-12 Господарського процесуального кодексу України,
прошу:
1. Прийняти постанову, якою скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду по справі № 18/2211/12 від 09.07.13 - повністю і прийняти нове рішення, яким позовну заяву ТОВ «Карлівський цегельний завод» задоволити, визнати недійсними результати аукціону з реалізації майна Позивача, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» 29.05.12, на підставі договору про реалізацію арештованого майна на аукціоні № 16-0038/12 від 17.04.12, у вигляді протоколів № № 16-0038/12/1, 16-0038/12/2, 16-0038/12/3, 16-0038/12/4, 16-0038/12/5, 16-0038/12/6, 16-0038/12/7, 16-0038/12/8, 16-0038/12/9, 16-0038/12/10, 16-0038/12/11, 16-0038/12/12, 16-0038/12/13, 16-0038/12/14, 16-0038/12/15, 16-0038/12/16, 16-0038/12/17, 16-0038/12/18 проведення аукціону Полтавською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» від 29.05.12.
2. Судові витрати покласти на Відповідача.
Перелік доданих до скарги документів:
- Документ, що підтверджує повноваження представника: договір про надання правової допомоги № ХХХ від 03.12.12, на 1 арк., в 1 прим.
- Документ, що підтверджує повноваження представника: довіреність № ХХХ від 03.12.12, на 1 арк., в 1 прим.
- Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на 1 арк., в 1 прим.
- Докази сплати судового збору: квитанція ТВБВ № 10005/074 філії Житомирського обласного управління № 10005 АТ «Ощадбанк» № 54/83 від 26.07.13 на 1 арк., в 1 прим.
- Докази надсилання копії скарги та доданих до неї документів іншій стороні у справі – Відповідачу за двома адресами (фіскальні чеки та описи вкладення у цінний лист) на 4 арк., в 1 прим.
- Докази надсилання копії скарги та доданих до неї документів іншій стороні у справі – Третій Особі № 1 (фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист) на 2 арк., в 1 прим.
- Докази надсилання копії скарги та доданих до неї документів іншій стороні у справі – Третій Особі № 2 (фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист) на 2 арк., в 1 прим.
З повагою,
Адвокат Маріан Романишин
м. п.
Дата подання касаційної скарги: «27» липня 2013 року, вих. № 102 від 27.07.13
Немає коментарів :
Дописати коментар