Найменування суду, до якого подається скарга:
|
Апеляційний суд Житомирської області
|
Ім'я особи, яка подає скаргу, її місце проживання (відповідач, далі за текстом – Перший Відповідач):
|
ОСОБА_1, АДРЕСА_1
|
Ім’я представника особи, яка подає апеляційну скаргу, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти:
|
Адвокат Романишин Маріан Миколайович, проїзд Скорульського, будинок № 5, кабінет № 3, місто Житомир, Житомирська область, 10014, Україна, +38 (098) 95-95-417, deonform@gmail.com
|
Ім'я особи, яка бере участь у справі, її місце проживання (позивач, далі за текстом – Позивач):
|
ОСОБА_2, АДРЕСА_2
|
Ім'я особи, яка бере участь у справі, її місце проживання (відповідач, далі за текстом – Другий Відповідач):
|
ОСОБА_3, АДРЕСА_2
|
Найменування особи, яка бере участь у справі, її місцезнаходження (відповідач, далі за текстом – Третій Відповідач):
|
Відділ державної виконавчої служби Лугинського районного управління юстиції Житомирської області, вулиця Кірова, будинок № 6, смт. Лугини, Житомирська область, 11301, Україна
|
Рішення, що оскаржується:
|
Рішення Лугинського районного суду Житомирської області по справі № 281/350/13-ц від 30.07.13
|
Апеляційна скарга
В чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин):
Факти:
30.07.13 рішенням Лугинського районного суду Житомирської області (далі за текстом – Суд) по справі № 281/350/13-ц (далі за текстом - Рішення) позовну заяву Позивача задоволено, визнано за Позивачем право власності на ½ частку нежилої будівлі, кафе за адресою: АДРЕСА_2, зобов’язано Третього Відповідача виключити з акту опису та арешту майна від 05.04.13 ½ частку нежилої будівлі, кафе, яка належить Позивачу та розташована за адресою: АДРЕСА_2, зобов’язано Третього Відповідача звільнити з-під арешту ½ частку нежилої будівлі, кафе, яка належить Позивачу та розташована за адресою: АДРЕСА_2, накладеного актом опису й арешту майна від 05.04.13.
Вважаю, що Суд, при прийняті Рішення, неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, встановив обставини, які мають значення для справи, але недоведені учасниками судового розгляду, неправильно застосував норми матеріального права, а тому висновки Суду не відповідають обставинам справи, як наслідок Рішення є незаконним та необґрунтованим.
Аргументація Суду:
В абзацах 9 – 13 Рішення, зазначається:
«Судом встановлено, що, відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 22 лютого 2011 року.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.11.2011, на власника ОСОБА_3 зареєстроване право власності на нежилу будівлю кафе за адресою: АДРЕСА_2.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що на прохання відповідачки ОСОБА_3 сільська рада давала дозвіл на переобладнання кімнати та веранди та добудову однієї кімнати під кафе, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю розкидали веранду та кімнату, добудували кімнату і збудували кафе. Будівництвом займався ОСОБА_2, ще до реєстрації шлюбу з ОСОБОЮ_3.
Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а, відповідно до ст. 70 СК України, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є рівними.
Таким чином, позивач ОСОБА_2 має право на ½ частину приміщення кафе, чого не заперечує і відповідачка ОСОБА_3, що є їх спільною сумісною власністю.»
Контраргументація Першого Відповідача:
1. 29.10.04 Другим Відповідачем придбано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, згідно нотаріально посвідченого договору реєстраційний № 2295.
22.02.11 між Позивачем та Другим Відповідачем укладено шлюб, згідно свідоцтва про шлюб серія 1-ТП № 073571.
13.07.11 рішенням виконавчого комітету Путиловецької сільської ради № 34 Другому Відповідачу надано дозвіл на переобладнання 1/5 кімнати площею 11,4 кв. м., 1/10 веранди площею 44,3 кв. м. під кафе по АДРЕСА_2 (пункт 1.1 рішення), добудову кімнати відпочинку площею 11,87 кв. м. (пункт 1.2 рішення).
07.11.11 Другому Відповідачу видано свідоцтво на право власності на приміщення кафе, за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України: «Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: … майно, набуте нею, ним до шлюбу;», тому, після укладення шлюбу, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, належав Другому Відповідачу на праві особистої приватної власності, як дружині - Позивача.
Вище зазначалось, що Другий Відповідач звернувся до органів місцевого самоврядування для надання дозволу на переобладнання, частини, належного йому на праві особистої приватної власності, житлового будинку під кафе.
Згідно п. 1.4.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Держжитлокомунгоспом України № 76 від 17.05.05: «Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.».
Отже, переобладнання є користуванням річчю, яке не призводить до знищення однієї речі – об’єкта нерухомого майна (житлового приміщення) та створення нової речі – іншого об’єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення), як наслідок переобладнання не є підставою припинення права власності згідно ст. 346 Цивільного кодексу України.
Зі змісту рішення виконавчого комітету Путиловецької сільської ради № 34 від 13.07.11, випливає, що Другий Відповідач, здійснив переобладнання з певною метою – для здійснення підприємницької діяльності, дана обставина відповідає змісту ст. 320 Цивільного кодексу України, і підтверджує факт реалізації Другим Відповідачем однієї з трьох правомочностей власника майна – користування річчю шляхом її переобладнання для здійснення підприємницької діяльності.
Тому, переобладнання частини житлового будинку, належного на праві особистої приватної власності Другому Відповідачу, в розумінні цивільного законодавства є користуванням річчю - житловим будинком, належним Другому Відповідачу, як наслідок дана частина будинку: 1/5 кімнати площею 11,4 кв. м., 1/10 веранди площею 44,3 кв. м., належить Другому Відповідачу на праві особистої приватної власності, як до, так і після переобладнання. Факт належності Другому Відповідачу приміщення кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, підтверджується свідоцтвом на право власності від 07.11.11.
Навіть, якщо розглядати переобладнання житлового будинку, як будівельний процес, що призвів до знищення житлового будинку, як об’єкту нерухомого майна, та створення нової речі – кафе, як іншого об’єкта нерухомого майна, а такі обставини не підтверджуються доказами по справі, така діяльність є переробкою речі, згідно ч. 1 ст. 332 Цивільного кодексу України, а власником переробленої речі (кафе) є власник матеріалу (житлового будинку), тобто Другий Відповідач.
Таким чином, Суд дослідивши зазначені обставини та встановивши, що частина кафе, яка до переобладнання являла собою: 1/5 кімнати площею 11,4 кв. м., 1/10 веранди площею 44,3 кв. м. житлового будинку належного Другому Відповідачу на праві особистої приватної власності, до укладення і після укладення шлюбу, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що містяться у ст. ст. 316, 317, 319, 320, 332, 346 Цивільного кодексу України, ст. ст. 57, 59, 60, 62 Сімейного кодексу України, як наслідок, Суд зробив неправильний висновок про виникнення права спільної сумісної власності на річ (частину житлового будинку), яка належала Другому Відповідачу на праві особистої приватної власності, як до укладення, так і після укладення шлюбу, внаслідок використання Другим Відповідачем даної речі для здійснення підприємницької діяльності шляхом її переобладнання у нежитлове приміщення.
2. Як вже зазначалось вище, частина кафе є добудованою кімнатою відпочинку площею 11,87 кв. м. (пункт 1.2 рішення виконавчого комітету Путиловецької сільської ради № 34 від 13.07.11).
Зазначене приміщення входить до складу іншої речі - будинку за адресою: вулиця АДРЕСА_2, та не може бути відокремлене від будинку без її пошкодження або істотного знецінення.
Оскільки, будинок АДРЕСА_2, належить Другому Відповідачу, на праві особистої приватної власності, як дружині – Позивача, кімната відпочинку, як складова частина даної речі (будинку), також належить Другому Відповідачу, що в принципі і підтверджується свідоцтвом на право власності від 07.11.11, і не є окремою річчю.
Таким чином, за час подружнього життя, майно Другого Відповідача, яке належить йому на праві особистої приватної власності, як дружині – Позивача, а саме зазначений будинок - фактично збільшилось у своїй вартості, через прибудову кімнати відпочинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Сімейного кодексу України: «Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.».
Отже, Суд розглядаючи даний спір повинен з’ясувати: 1) чи було збільшення вартості майна дружини – істотним; 2) чи було істотне збільшення вартості майна дружини – наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Проте, Суд не застосував до спірних правовідносин норми ст. 62 Сімейного кодексу України, не з’ясував істотні для справи обставини: 1) чи було збільшення вартості майна дружини – істотним; 2) чи було істотне збільшення вартості майна дружини – наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, як наслідок, Суд визнав дані обставини доведеними та зробив неправильний і необґрунтований висновок про те, що приміщення кафе в будинку за адресою: АДРЕСА_2, і зокрема кімната відпочинку, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
3. Предметом позовної заяви, поданої до Суду Позивачем, зокрема є визнання права спільної сумісної власності на майно одного із подружжя (Позивача) на майно іншого з подружжя (Другого Відповідача).
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя та підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, регулюються нормами матеріального права, які містяться у ст. ст. 60, 62 Сімейного кодексу України.
Проте, Суд розглянувши зазначену позовну заяву, не застосував до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, натомість застосував до спірних правовідносин норми ст. ст. 69, 70 Сімейного кодексу України щодо поділу майна, належність якого до об’єкту права спільної сумісної власності подружжя - не доведена Позивачем та іншими учасниками судового розгляду, належними та допустимими доказами, як наслідок Суд задовольнив вимоги Позивача, які ним не заявлялись – поділив майно між Позивачем та Другим Відповідачем, тобто вийшов за межі предмету позовної заяви, окрім того, безпідставно застосувавши вказані норми матеріального права до спірних правовідносин, Суд не виконав вимоги абз. 1 ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України щодо поділу даного майна в натурі, чим істотно ускладнив подальшу юридичну долю вказаної речі, на яку звернено стягнення за іншим судовим рішенням.
4. З’ясовуючи обставини справи, Суд не встановив обставину, що має значення для справи, - дійсну мотивацію дій Позивача та Другого Відповідача при звернення до Суду із позовною заявою про визнання спільної сумісної власності на майно, яка (мотивація) полягає не у вирішенні майнового спору між подружжям, оскільки такого спору не має, а в ухиленні від виконання судового рішення щодо стягнення з Другого Відповідача на користь Першого Відповідача боргу.
Як наслідок, Суд, всупереч конституційним нормам щодо обов’язковості виконання судових рішень, прийнявши незаконне та необґрунтоване Рішення – значно ускладнив виконання іншого судового рішення на користь Першого Відповідача.
Нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції:
1. Посилання Суду на покази свідка ОСОБА_4, слід сприймати критично, оскільки останній є односельцем Позивача та Другого Відповідача, перебуває з ними у постійному соціальному контакті.
Окрім того, свідок ОСОБА_4 під час допиту надав Суду суперечливі покази: спочатку він свідчив, що переобладнання та будівництво відбулось у період з 13.07.11 по 07.11.11, а потім надав інші свідчення, що переобладнання та будівництво відбувалось до 13.07.11 і до укладення шлюбу.
Також, свідок ОСОБА_4 не свідчив, що Позивач та Другий Відповідач: « … повністю розкидали веранду та кімнату, добудували кімнату і збудували кафе.», посилання Суду на зазначені свідчення не відповідає дійсності, та спростовується іншими доказами по справі: рішенням виконавчого комітету Путиловецької сільської ради № 34, підписаного ОСОБА_4, як сільським головою, яке не передбачало проведення демонтажу частини житлового будинку, його знесення або інше руйнування даного майна, що підпадає під визначення поняття: «повністю розкидали», застосованого Судом у Рішенні для опису будівельних процесів, а також, наданою Позивачем технічною документацією на спірне майно, що містить оцінюваний акт про будинок, в якому чітко визначено рік побудови будинку – 1965 рік.
2. Як вже зазначалось, реальна мотивація Позивача полягає в ухиленні від виконання судового рішення щодо стягнення з Другого Відповідача на користь Першого Відповідача боргу, тому Позивач використовує, надане йому Конституцією, право на звернення до суду з вищезазначеною метою, систематично зловживаючи даним правом, а саме.
07.06.13 Житомирським окружним адміністративним судом ухвалено постанову по справі № 806/4054/13-а (копія додається), якою Позивачу відмовлено в задоволенні аналогічної позовної заяви.
31.07.13 Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду по справі № 806/4054/13-а (копія додається) - апеляційна скарга Позивача на постанову Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 806/4054/13-а від 07.06.13 залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.
Таким чином, на даний час існує судове рішення - постанова Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 806/4054/13-а від 07.06.13, яке набрало законної сили, і яким Позивачу відмолено у звільненні з-під арешту спірного майна.
Зазначений доказ - постанова Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 806/4054/13-а від 07.06.13 - не подавався до Суду, оскільки набрав законної сили після прийняття Рішення.
Підтвердження повноважень представника:
Повноваження представника підтверджуються договором про надання правової допомоги № 33 від 07.02.13, що міститься у матеріалах справи та додається.
Клопотання особи, яка подала скаргу:
Керуючись, ст. ст. 27, 38, 42, 44, 291 – 322 Цивільного процесуального кодексу України,
прошу:
1. Скасувати рішення Лугинського районного суду Житомирської області по справі № 281/350/13-ц від 30.07.13.
2. Ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_2.
3. Стягнути з ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_2, - 464 (чотириста шістдесят чотири) гривні 11 копійок сплаченого судового збору.
Перелік документів та інших матеріалів, що додаються:
- Договір про надання правової допомоги № 33 від 07.02.13, на 1 арк., в 1 прим.
- Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 658 від 07.06.12, на 1 арк., в 1 прим.
- Копія постанови Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 806/4054/13-а від 07.06.13, на 4 арк., в 1 прим.
- Копія ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду по справі № 806/4054/13-а від 31.07.13, на 6 арк., в 1 прим.
- Документ про сплату судового збору: квитанція № 1405.199.1 від 08.08.13 10:29, на 1 арк., в 1 прим.
- Копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, на 21 арк., в 3 прим.
З повагою,
Адвокат Маріан Романишин
м. п.
Дата подання апеляційної скарги: «08» серпня 2013 року.
Немає коментарів :
Дописати коментар